ХАНДРА́, и, ж. Похмурий настрій, нудьга, пригніченість. Я ніс в душі хандру великосвітську, Що зветься сплін (П. Куліш, Вибр., 1969, 378); Було Їй [Білочці] сказано: нікуди не втікать І панову хандру потроху розважать (Гл., Вибр., 1957, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 17.