ХАНАА́НЦІ, ів, мн. (одн. ханаа́нець, нця, ч.; ханаа́нка, и, ж.). Стародавня назва народів Палестини та Фінікії (Ханаану). [Річард:] Не знав я, батьку, що християнин мусить гордувати створінням божим. Сам Христос ходив до самарян і ханаанців — чим же сі дикуни від тих народів гірші? (Л. Укр., III, 1952, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 17.