ХА́МІВ, мова, мове, заст., розм., лайл. Прикм. до хам; належний хамові. — У гласні вибиратимуть і дворяни й мужики.. — Ні! Не діжде, не діжде, хамове кодло! — сердилась старенька пані, ударяючи кулаком об кулак (Мирний, II, 1954, 263).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 16.

Хамів, мова, ве Принадлежащій хаму. хамів сину! Ругательство. Яремо! герш-ту, хамів сину. Шевч. 132.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 385.