ХАМУ́ЛУВАТИЙ, а, е, розм. Неповороткий, незграбний, вайлуватий. Вони почали зшкрібать луску з риби. Бурлаки ледве совали руками. Кухар і отаман мовчки осміхались; осміхались і проворні забродчики, дивлячись на хамулуватих неповертайлів-хліборобів (Н.-Лев., II, 1956, 222): —Моя сестра щасливіші з Воздвиженським. Він хоч і хамулуватий, і зателепуватий, але говорючий, веселий (Н.-Лев., І, 1956, 377).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 16.