ХАМЛО́¹, а́, с., збірн., діал. Галуззя, хмиз. Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан риється у хамло, а зайчик лізе в кущ (Укр. дит. фолькл., 1962, 119).

ХАМЛО́², а́, ч. і ж., заст., розм., лайл. Те саме, що хам і ха́мка.— Та ти і не тикай, бо я тобі не рівня, ти — хамло, мужик, а я — дворянин! (Мирний, І, 1954, 294); // Вайлувата, незграбна людина. Він такий хамло, поки дочвала, то й сонце зайде (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 16.

Хамло, ла, с.

1) Мелкія вѣтки, прутья. Кабан риється у хамло, а зайчик лізе у кущ. Рудч. Ск. І. 24. Їздили вони в ліс, набрали там на вози хамла і везуть. Драг. 175.

2) м. Неуклюжій, неотесанный человѣкъ. Він такий хамло, поки дочвала, то й сонце зайде.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 385.