ХАЛА́ТИК, а, ч. Зменш.-пестл. до хала́т. Венера без спідниці, боса, В халатику, простоволоса, К Вулкану підтюпцем ішла (Котл., І, 1952, 206); Дівчина стояла перед ним у синьому домашньому халатику і тапочках на босу ногу (Собко, Звич. життя, 1957, 122); Дівчата-намотувальниці сиділи за своїми столиками у білосніжних халатиках (Веч. Київ, 14.XII 1966, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 13.