ХАЗЯ́ЇНІВ, нова, нове. Прикм. до хазя́їн 1-4; належний хазяїнові. Жалко кидати тих змалечку виплеканих воликів, тих вірних товаришів у дорозі, що так розуміють смуток і радощі хазяїнові… (Коцюб., І, 1955, 182); На дзвоник не скоро вийшла служниця, сердито спитала, чого їй треба. Катря спиталась, чи Докія Петрівна ще тут, сестра хазяїнова (Головко, II, 1957, 384).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 9.