ХАВТУ́Р, а, ч., ХАВТУ́РА, и, ж., заст.

1. Побори натурою, які брало духівництво. Максим таки як письменний, Було, помагає, І на клиросі дякові.. Й хавтури З школярами носить (Шевч., II, 1953, 55); Школярі з дяком співали псалми за хавтури (Укр. поети-романтики.., 1968, 566); // Милостиня, подаяння.

2. Хабар.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 8.

Хавтур, ра, м.

1) Взятка.

2) Поборы натурой, собираемые духовенствомъ. Школярі з дяком співали псальми за хавтури. Мкр. Н. 34. Также: остатки поминальнаго обѣда, забираемые духовенствомъ и нищими, а иногда въ шутку и самый номинальный обѣдъ. (Козелец. у.); отсюда (шуточно?): хавтури́ справляти. Давать номинальный обѣдъ по умершемъ. Борз. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 382.