ХА́ВКАТИ1, ає, недок. Те саме, що хава́вкати. Розпарена земля мліє… Виспівує ясноволоса іволга, хвалить день, виляскує соловей, квилить зозуля, аж хвилі ходять, лунко вигукує одуд, хавка перепел, кують жаби… (Горд., Дівчина.., 1954, 150); Оре чоловік на гречку ланок І чує, що Перепел хавка: — Пеньок! От пеньок! (Манж., Тв., 1955, 255).
ХА́ВКАТИ2, аю, аєш, недок., діал.
1. Жадібно їсти.
2. вульг. Кричати, репетувати. — Розійшлися! Шабаш! Пороззявляли верші і хавкають, ніби й вони щось тямлять! — грізно гукає Окунь (Стельмах, І, 1962, 373).
3. Дихати зябрами.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 7 - 8.