ХА́ВКА, и, ж., діал.
1. Рот, глотка. — Се я її [Фрузю] хлюпнула, щоб їй залляти оту широку хавку,— насміхалася Ганка (Фр., І, 1955, 83); — Іди й ти з Гриньком, та там будете оба сміятися з того святця,— сказав Іван,— а тут стули хавку! (Март., Тв., 1954, 282).
2. тільки мн. хавки́, во́к. Зябра.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 7.