ХАБА́З, ХАБУ́3, у, ч., діал. Зарості бур’яну, дрібного чагарника і т. ін. Як сад, зарослий хабазами, Дичіє й нидіє поволі, Так гордий чоловік не виб’ється ніколи Із життєвих марниць неволі (Фр., XI, 1952, 323); Довго ходили Довбущуки помежи корчами кропиви і хабузу, довго оглядали сумні останки (Фр., VIII, 1952, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 7.