ХА, виг. Уживається для вираження незгоди з чим-небудь, неприйнятності чогось (іноді з відтінком іронії). Вийшла на поріг Маланка та й сховалась назад… Хай дівка постоїть з хазяйським сином… Гляди, щоб не засватав. Ха! Аякже!.. (Коцюб., II, 1955, 10); Коли вчителька підходила до Романа ближче й манила рукою до себе — він зразу зіскакував з вікна, одбігав геть-геть і, усміхаючись, казав: — Ха! Які ловкі!.. (Вас., І, 1959, 60); [Марк (з сарказмом): ] Ха! Чи не добрий народ на небі: діва Марія лупить податок за чудеса, а бог-патер, немов лихвар, сидить на золоті в той час, як люди гинуть з голоду! (Мам., Тв., 1962, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 7.