ФЮЇ́ТЬ, виг. Звуконаслідування, що вживається на означення пташиного свисту. Сидить на суку нерухомо попеляста куцохвоста пташка, завбільшки з горобця, і на все горло свистить: фюїть… фюїть… (Веч. Київ, 4.IV 1957, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 658.