ФУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм. Утворювати одноманітно-деренчливий звук крилами при польоті (про комах). Я прислухався до гудіння жуків, котрі часто фурчали навкруги (Збірник про Кроп., 1955, 6); // Швидким польотом, рухом утворювати подібний звук. Неначе велетенський джміль, фурчить веретено (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 787); // Утворювати деренчливий звук при роботі (про механізми). Вузенькі вулички роїлися робітничим людом, по кошарах фурчали млинки, парові машини свистали (Ков., Світ.., 1960, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 656.