ФУРКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. фуркоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Білогруд сидів біля водія, молоденького беручкого татарина, і, заколисаний одноманітним фуркотінням моторів, поспішав думками вперед (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 316).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 655.