ФУ́РКАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. фу́ркати 3 і звуки, утворювані цією дією. З писком та фурканням ганялися одна за одною, вертілися так швидко навколо стовбура, що інколи починало здаватися, ніби то й зовсім не білочки, а рудий шарф обвивається навколо сосни (Збан., Курил. о-ви, 1963, 232); Ліс уже оживав, хоч сонце не розігнало сутіні під деревами. Чулися голоси, фуркання автомобільних моторів (Перв., Дикий мед, 1963, 269).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 655.