ФУРАЖИ́Р, а, ч.

1. Той, хто відає заготівлею, зберіганням та видачею фуражу в армії. Максим Кривоніс доручив йому [Мусію] бути за фуражира, він добре доглядав коней, а траплявся бій, брався й за мушкет (Панч, Гомон. Україна, 1954, 366); За два-три дні після відвідання Котовським Біляївки в село приїхав загін де-нікінців-фуражирів і почав забирати в селян хліб та овес (Смолич, V, 1959, 542).

2. Той, хто відав заготівлею, зберіганням, видачею, підвезенням до ферми фуражу в колгоспі, радгоспі та ін. Після обідньої перерви фуражири лагодились їхати на поле по траву (Добр., Тече річка.., 1961, 251); Фуражирами на фермі працюють Шаміль та Колосовський — є така професія на світі (Гончар, Циклон, 1970, 54); Скирти сіна і соломи, кагати кормових буряків і фуражної картоплі, траншеї з силосом здано фуражирам на зберігання за актами, і видаються корми за вагою у відповідності з прийнятими раціонами (Колг. Укр., 6, 1956, 26).

3. Сільськогосподарська машина, що готує фураж для згодовування. Подрібнюють солому в міру потреби біля тваринницьких ферм фуражиром ФН-1,2 (Хлібороб Укр., 8, 1965, 12); Фуражир ФН-1,2 — добрий помічник працівників ферм. Фуражир «уміє» взяти корм, не порушуючи щільності скирти (Знання.., 9, 1965, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 654.