ФУР, ФУРР, ФУРРР, виг.

1. Звуконаслідування, що означає звук, який перев. супроводжує політ птахів. Раптом — фуррр!.. Перепелиця пурхнула перед самою Харитею (Коцюб., І, 1955, 18).

2. Уживається як присудок за знач. фу́ркнути. *Образно. Дні летіли. В роботі, в русі й не помітиш. А як роботі край, враз згортав крила день і стомлено ховав голову під крило. На ранок ізнову — фур! І як учора — сонячний, погожий. Летить (Головко, І, 1957, 193).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 653.