ФУНКЦІОНЕ́Р, а, ч.

1. зах. Службовець якої-небудь установи, підприємства. Андрій Бродій і всі його функціонери були найпершими помічниками жандармерії (Скл., Карпати, II, 1954, 206); Одеська аристократія — фінансові «тузи», торговельні «шишки», земельні магнати і промислові володарі, яким стала належати тепер поверхня таврійської землі та її надра, і функціонери та приживальці аристократії, які робили свої достатки з повітря, завжди зневажали корінного одесита (Смолич, V, 1959, 9).

2. Партійний або профспілковий діяч, що виконує певні функції (у 2 знач.). Можливо, у радянських функціонерів є таємно розповсюджені списки воєнних злочинців з портретами і точними життєписами і один з них упізнав його, доктора Кемпера (Загреб., Шепіт, 1966, 368); Вступивши до партії, він [Ю. Фучік] став, як це видно з книги Ю. Буряківського, блискучим її журналістом, агітатором, функціонером, бійцем, добре знаним серед пролетарських має країни (Вітч., 12, 1971, 195).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 652.