ФУ́КАННЯ, я, с., діал. Дія за знач. фу́кати 1, 2. Машиніст торкнув «черепаху».. фу-фу-фу-фу! 1 пішло фукання часто, частіше, ще частіше (Фр., III, 1950, 329); Сенько і Ленько ходили ціле пополуднє слідом за нею [Горпиною] і не покидали її, помимо всякого крику і фукання з її сторони (Фр., VIII, 1952, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 650.