ФРОНТО́Н, у, ч., архт. Верхня частина фасаду будинку, портика, колонади і т. ін., що становить собою трикутну площину, обмежену з боків двосхилим дахом, обрамлену біля основи карнизом. Годинник на фронтоні невеличкої станції показував рівно сьому (Коз., Сальвія, 1959, 13); Ще двоє [теслярів] прикрашали фронтон будинку чудовими візерунками, вирізаними по дереву (Мокр., Острів.., 1961, 70); Основний прийом влаштування ганку, характерний для більшої частини Української РСР (переважно лісостепової та північної смуг), це відкритий, на легких, іноді різьблених, стовпчиках навіс з фронтоном або без нього (Жилий буд. колгоспника, 1956, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 647.