ФРАНТУВА́ТО, присл. Як франт, як властиво франтові. Дивно й смішно було дивитись на братків Клумаків, коли вони в неділю йшли до церкви. Франтувато зодягнений Гаврило і, ніби лантух, поруч нього Дмитро, що до того ж усе чухався й чухався (Скл., Карпати, II, 1954, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 641.