ФРАНТУВА́ТИЙ, а, е.

1. Який полюбляє франтити, який має вигляд франта. — Стій! — крикнув франтуватий ротмістр з леопардовою шкурою за плечима (Тулуб, Людолови, І, 1957, 385); Шеф «організаціон Тодт», франтуватий, уже лисий і золотозубий панок, привіз з собою навіть якусь високу і страшенно худющу фрау (Коз., Гарячі руки, 1960, 99); // Власт. франту. Франтуватий вигляд.

2. Те саме, що франтівськи́й. Якась з артисток натягнула поверх свого пальта франтуватий піджачок Голохвостого (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 99); Його [Настаса Парамоновича] франтуватий посріблений жмуток вусів химерно, з підсмиком випинався вгору (Баш, Надія, 1960, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 641.