ФРАМУ́ГА, и, ж.
1. Верхня частина віконної рами або дверей, яка звичайно відчиняється. Катя рвучко відчинила на себе знайомі двері зі скляною фрамугою (Гур., Життя.., 1954, 217); Через оставлену над вікном підняту фрамугу долітали окремі голоси та одноманітний рівний шум дощу чи гомону соснового бору довкола будинку (Панч, На калин. мості, 1965, 209).
2. діал. Ніша. І, схилившись удвоє, сторож уліз в якусь ніби нору, ніби фрамугу, вибиту в стіні (Фр, VI, 1951, 161); Часом з’являвся несподівано у фрамузі стіни фонтан, весь покарбований написами з корану, обліплений весь дітворою (Коцюб., II, 1955, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 640.