ФО́Я, ї, ж., діал. Хвоя. Тут Іван сів одпочити. Ніжно дзвеніла над ним фоя смерек, змішавшись з шумом ріки (Коцюб., II, 1955, 308); Чорно під смереками і повно таємниць. Каміння пожовкло від осипаної фої, і виписалися на нім якісь незрозумілі письмена (Хотк., II, 1966, 317).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 637.