ФОРМУЛЮВА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. формулюва́ти.

2. Коротка і точна словесна форма вираження думки, поняття, завдання і т. ін.; сформульоване положення, сформульована думка взагалі. Ніякий винахідник не здатен вигадати таких формулювань, які увічнено в цих протоколах (Мик., II, 1957, 497); Максимовичу належить честь встановлення формальної відмінності кобзарських дум від історичних пісень, причому до більш-менш точного формулювання цієї відмінності він прийшов тільки в третьому своєму фольклорному збірнику 1849 р. (Рильський, IX, 1962, 220); [Аркадій:] Дійсно, невдале формулювання. (Викреслює). Здається, все. Підписуйте… (Корн., І, 1955, 122); Правильне формулювання задачі — це половина її розв’язання (Наука.., 12. 1962, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 625.