ФОНА́ЦІЯ, ї, ж., спец. Звучання голосу, утворення звуків та вимова їх; голосова мовна або вокальна функція мовного апарату людини. При фонації, тобто звучанні голосу, голосові зв’язки, внаслідок повороту черпакуватих хрящів, зближаються, а голосова щілина звужується або навіть щільно змикається (Худ. чит.., 1955, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 614.