ФО́КУСНИК, а, ч.

1. Той, хто показує фокуси; артист, який показує фокуси (див. фо́кус² 1). Акробати з баяністом закінчували свій номер, їх мав змінити жонглер-фокусник (Дмит., Наречена, 1959, 177); Скоморохи, музиканти, танцюристи, акробати і фокусники були дуже характерним явищем древньоруського життя (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 524); *У порівн. Долгін жонглював словами, як фокусник у цирку тарілками (Рибак, Час.., 1960, 441).

2. перен., розм. Той, хто вдається до незвичайних дій, вивертів, хитрощів. — Сюди [сторожувати громадське зерно] треба чоловіка такого, щоб у нього ні крихти не прилипало до пальців, щоб без фокусів. А фокусників у нас чимало, так треба подумати! (Чаб., Катюша, 1960, 163).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 612.