ФЛЯ́ГА, и, ж.

1. Похідна плоска переважно металева посудина, іноді обплетена або обшита чим-небудь, яку носять на поясі, через плече тощо; баклага. З фляги він пригубив Води краплину, щоб зросить язик (Бажан, Вибр., 1940, 174); Партизан відгвинтив кришечку, стріпнув флягою. Десь на денці щось ледве чутно хлюпнуло (Збан., Таємниця.., 1971, 182); Кожен з курсантів був нав’ючений повною викладкою, з флягою, протигазом, з достатнім запасом патронів (Гончар, Людина.., 1960, 77).

2. Велика посудина з ручками, призначена для рідини; бідон. Молоко у флягах, пляшках зберігають у тарі, в якій воно надійшло (Технол. пригот. їжі, 1957, 16); Створено нові комплекси машин і для доїння корів та первинної обробки молока: стаціонарні і пересувні установки з доїнням у фляги, відра і молокопровід тощо (Хлібороб Укр., 6, 1967, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 610.