ФЛА́НЕЦЬ, нця, ч., техн.

1. З’єднувальна частина труб, валів і т. ін., що має форму плескатого кільця або диска з рівномірно розташованими отворами для болтів. Під час вивантаження машин з платформ сталося нещастя. З валу великої машини сповз фланець і упав прямо на Олексія Левчика, притиснувши його до землі (Автом., Щастя.., 1959, 7); Фланець — це диск з отворами для болтів; фланцями з’єднують трубопроводи, вали, арматуру та ін. (Слюс. справа, 1957, 265).

2. Відігнута під прямим кутом крайка металевого листа.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 604.