ФЛАЖОЛЕ́Т, ч.

1. род. а. Старовинний музичний духовий інструмент на зразок флейти.

2. род. у. М’який звук свистячого тембру, який одержують на струнних музичних інструментах легким доторканням пальця до певних точок струни. Контрастною [у IV симфонії Б. Лятошинського] є поява ліричної, задумливої теми — соло англійського ріжка, м’який оксамитовий тембр якого гарно виділяється на фоні флажолетів розділених на дев’ять партій скрипок (Мист., 5, 1965, 10); Досить легко на бандурі виконувати октавний флажолет (ізольоване звучання гармонійного призвука) (Укр. нар. муз. інстр., 1967, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 603.