ФИЦА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., рідко. Те саме, що брика́ти 1, 4; хвицати. Я сів верхи на паличку й поскакав по провулку, вдаючи, що об’їжджаю норовистого коня, тому басував, ставав цапа, фицав задом і бив копитами землю (Панч, На калин, мості, 1965, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 582.