ФИ́РКАННЯ, я, с. Дія за знач. фи́ркати1 та звуки, утворювані цією дією. Знадвору доноситься крик: їдуть, їдуть! — чутні гуркіт, фиркання… (Мирний, І, 1954, 306); Він дивився на сонце, на свої ниви,.. вбирав у себе гамір пташок, фиркання коней (Коцюб., II, 1955, 400).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 581.