ФИРК, виг.

1. Звуконаслідування, що означає уривчастий глухий звук від польоту чого-небудь.

2. розм. Уживається як присудок за знач. фи́ркнути¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 581.