ФЕ́Я, ї, ж. У міфології деяких західноєвропейських народів — істота жіночої статі (звичайно доброзичлива), здатна творити чудеса; чарівниця. Привиджується мені, ніби феї, побравшись за руки, легко пливуть в місячному сяйві понад водою (Н.-Лев., III, 1956, 312); — Не варто журитися тим, коханий Трістане! Хрещеная мати моя мені те достане. Бо мати хрещена моя, то фея Моргана (Л. Укр., І, 1951, 411); Добрі феї ранками миють сніжно-білі свої шати (Хотк., II, 1966, 305); *Образно. Слова — полова, Але огонь в одежі слова — Безсмертна, чудотворна фея, Правдива іскра Прометея (Фр., XI, 1952, 240); *У порівн. І будеш в сяйві ти, Як фея, як царівна, Кудись у казку йти, Чудовій казці рівна (Олесь, Вибр., 1958, 151); // перен. Про жінку, яка чарує своєю грацією, красою і т. ін., яка робить добро, приносить щастя тощо. [Бжостовський:] Не кидайте ж мене .., моя люба дівчино… Будьте моєю назавжди, моя мила фея гіркого мигдалю… (Коч., І, 1956, 112); — Ваша добра фея має рацію, коли клопочеться за вас (Кач., II, 1958, 330).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 581.