ФЕРОМАГНЕ́ТИК, у, ч., спец. Сильно магнітна речовина у твердому (кристалічному) стані (залізо, нікель, кобальт та сплави їх між собою і сплави хрому, марганцю з іншими елементами), здатна намагнічуватись навіть у слабких магнітних полях. Атоми багатьох кристалів, як відомо, є автономними носіями магнетизму. Під дією потужного зовнішнього магнітного поля ці елементарні магнітики шикуються в одному напрямку. Речовини з такою властивістю називають феромагнетиками (Наука.., 3, 1970, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 578.