ФЕНОМЕНА́ЛЬНИЙ, а, е.

1. Рідкісний, незвичайний, винятковий; визначний за своїми якостями, властивостями, за силою вияву тощо. — Виріс [Янош] на пустах [пустках], пасучи коні! Ще перед двома роками був, можна сказати, дикун, дитя природи, а нині.. пісні складає, на гітарі грає. Пане, то феноменальний чоловік! (Фр., III, 1950, 226); У всіх дітей був слух музикальний. Але майже феноменальний був він у обох сестер (Коб., III, 1956, 297); Ад’ютант мав феноменальну пам’ять і виключну хоробрість (Тют., Вир, 1964, 504); Феноменальні здібності дельфінів давно привернули увагу вчених (Знання.., 1, 1966, 6).

2. філос. Стос. до феномена (у 2 знач.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 576.