ФА́ТУМ, у, ч. Наперед визначена, невідворотна доля; у давніх римлян — таємнича сила, що нібито наперед визначає долю всього існуючого; неминучість. [Любов:] І я раз була щаслива, така щаслива… Нащо мені перебили се щастя… Ах, що я дурницю говорю? Хіба се можна перебити, чи одвернути? Се фатум, се мойра! (Л. Укр., II, 1951, 70); Трагізм древніх був побудований на ідеї непереможної долі, невідкличного фатуму, невблаганної Мойри, на ідеї сили, котрій підвладні були не тільки люди, а й боги грецького Олімпу (Рильський, Веч. розмови, 1964, 89); *У порівн. Обидва гравці й не ворухнулися. Куля, як фатум, вирішувала долю чемпіона біля самого краю щастя (Ле, В снопі.., 1960, 278).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 570.