ФАТА́, и́, ж. Легке, звичайно довге, покривало з тюлю або мережива як весільний головний убір нареченої. — Давай лишень гроші, не теревень! Треба купувати фату, гірлянду, букети, стрічки, кокарди, набирати на вінчальну сукню (Н.-Лев., V, 1966, 304); І от з’являється юна наречена. У довжелезній фаті, білих рукавичках, білій сукні старовинного покрою (Ю. Янов., IV, 1959, 133); *Образно. Берізка причепурилася, огорнувшись зеленою прозорою фатою першого листя (Бойч., Молодість, 1949, 37); *У порівн. Вітер шелестів соняшниками, вилискував листям кукурудзи по городах, і вся Чаплинка була у вітряних шумах, в легкому текучому сяйві, що переливалось на ній, як весільна фата (Гончар, II, 1959, 90).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 569.