ФАРТУШИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що фарту́х 1, 2. Дарка встала й собі, струснула фартушину, перев’язала інакше хустку і подалася геть від Ярини (Л. Укр., III, 1952, 740); Чорними руками в голубих пагінцях жил розправляла [мати] фартушину на колінах (Тют., Вир, 1964, 402), На вулиці показався в білім картузі міліціонер, він повів невідомого громадянина ковальської нації, який шарпав на собі шкіряну фартушину, лаявся (Ю. Янов., V, 1959, 140); Вікна в ньому [ридвані] зачинені та ще й фартушинами завішано (Мирний, IV, 1955, 251).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 566.