ФАРС, у, ч.

1. У країнах Західної Європи XIV— XVI ст. — комедія легкого, жартівливого змісту з зовнішніми комічними ефектами; вистава такої комедії на сцені.

2. У бурлескному театрі XIX-XX ст. — беззмістовне, часто малопристойне комедійне видовисько. Старжинський стягав шляхту до театру, силкувався притягати і заінтересувати її легкими фарсами свого складання (Фр., XVI, 1955, 225); Єсть то [народна п’єса] сумішка етнографії й маскараду, мелодрами і фарсу (Л. Укр., VIII, 1965, 267); В силу матеріальних і цензурних умов часто доводилось вдаватись до компромісів, і тому поряд з класичною драматургією побутував водевіль, фарс чи оперета (З глибин душі, 1959, 24); // Манера акторської гри, при якій комічний ефект досягається зовнішніми, трохи грубуватими засобами, а також зовнішні прийоми, за допомогою яких досягається комізм. Усі біографи й дослідники творчості К. Т. Соленика сходяться на думці, що характерними особливостями його гри були простота, невимушеність, природність, веселість, яка не мала нічого спільного з фарсом (Життя К.-Карого, 1957, 201); — Ви знаєте, що, крім хвилинної веселості, фарс нічого не залишає в душі, а продовжений і часто повторюваний доставляє акторові в публіці, замість поваги, почуття протилежне (Про мист. театру, 1954, 95).

3. перен. Грубий жарт, блазенська витівка. — А як тебе забавляють його комічні оповідання, в яких він [Боккаччо] такий безцеремонний? — Деякі забавні, але взагалі ці оповідання нудні, як і кожен фарс (Черн., Що робити?, перекл. Дукина, 1936, 393); Ганебний фарс клерикальної реакції з відлученням Толстого від церкви викликав обурення й протест у широких колах інтелігенції та робітників (Рад. літ-во, 4, 1965, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 565.