ФА́РКАННЯ, я, с., діал. Дія за знач. фи́ркати та звуки, утворювані цією дією. Горлав від машини шофер, намагаючись перекричати і гудіння мотора, і фаркання власної машини (Вітч., 12, 1948, 92); Ввечері на заході червоному стихало фаркання крил (Головко, І, 1957, 229)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 565.