ФАРАО́Н, а, ч.

1. Титул царя в Стародавньому Єгипті. За ними [сфінксами] На голому піску стоять По шнуру піраміди вряд, Мов фараонова сторо́жа, І ніби фараонам знать Вони дають, що правда божа Встає вже, встала на землі. Щоб фараони стереглись (Шевч., II, 1963, 365); До злого духа мовив фараон: «Будь ти мені порадник і спомога, Щоб мій народ мене без перепон Вважав за бога» (Фр., XIII, 1954, 258); Колекціонери розглядають зображення скарабеїв на численних прикрасах фараона Тутанхамона (Знання.., 2, 1966, 27).

2. зневажл. Прізвисько поліцая. Пролунав пронизливий свист. — Фараони! — крикнув Михайлов. — Рятуйся, хто в бога вірує! (Бурл., Напередодні, 1956, 30).

3. заст. Вид азартної гри в карти (звичайно без великих ставок). *Образно. Цей вал, надгробки (їх зосталось трохи!) — Застиглий шум пістрявої епохи, Що тут метала бистрий фараон, Епохи тьми, неволі і азарту (Зеров, Вибр., 1966, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 563.