ФА́НТЯ, я, с.,збірн., діал.

1. Одяг, білизна. В одну хвилю виросла перед Марусею ціла купа всякого жіночого фантя (Хотк., II, 1966, 147); Весною двадцятого року з болем у серці отримував [Погиба] од поляків для своїх козаків недоношене фантя колишньої австрійської армії (Стельмах, II, 1962, 50).

2. Лахміття, подертий одяг, старі непотрібні речі тощо. *Образно. Годі мандрувати [архівам] залізницями. Тепер це фантя все вантажили на бендюги (Кач., II, 1958, 381).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 562.