ФАНТАЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. неперех. Поринати у фантазії, віддаватися фантазіям; мріяти. Терлецький ходив по світлиці й фантазував (Н.-Лев., III, 1956, 47); — А може, ти боїшся, що до мене зійде місяць? Не бійся, — фантазує молода дівчина. — Він, генерал небес, зв’язаний з своїми зірками навіки, а я сама (Ко б., III, 1956, 406); Сев почав фантазувати про далекі острови (Ю. Янов., II, 1958, 52).
2. перех. і неперех. Вигадувати, уявляти собі те, чого немає в дійсності, що не відповідає дійсності. Фантазував собі дуже немилі ситуації для неї та ще й при-повідав їй: «Оце тобі за те, що так мене обдурила!» (Март., Тв., 1954, 351).
3. неперех. Граючи на музичному інструменті, імпровізувати, створювати фантазії (у 5 знач.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 560.