ФАБЗА́ВУЧНИК, а, ч., заст., розм. Учень фабзавучу. Я залишив у Кам’янці добрих друзів: редактора окружної газети Саву Божка, молоденького робкора нашої газети, фабзавучника Володю Бєляєва (Мас., Життя.., 1960, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 547.