УЇ́ЗДИТИ (В’Ї́ЗДИТИ), уї́жджу, уї́здиш, док., перех. Багато, довго їздячи, укочувати, робити рівним, твердим (дорогу, шлях і т. ін.); уторувати. Дорогу ще не в’їздили, і дідові довелося брести по коліна в заметах (Донч., VI, 1957, 376); Дорогу таку накотили, так уїздили, що тверда, як лоб (Збан., Мор. чайка, 1959, 6).

УЇЗДИ́ТИ див. в’їжджа́ти¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 413.

Уїздити, джу, диш, сов. в. уїхати, уїду, деш, гл. Въѣзжать, въѣхать. У столицю в’їздив Колумб, мов царь який. Ком. Р. І. 54.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 326.