УЯ́ВНИЙ, а, е. Який не існує в дійсності, а створений уявою, в уяві. Найвиразніше відчувається запах лозової кори. Хоча він, можливо, і не реальний, а уявний. Навряд чи пригонить вітер гіркуватий подих розімлілого верболозу аж з дніпровського берега (Вол., Місячне срібло, 1964, 14); Говорила [Зоня] до своїх уявних слухачів (Вільде, III, 1968, 102); Оксен, не відкриваючи очей, тріпає головою і, стискуючи руку в кулак, п’яно варзюкає [верзе]: — Р-риссю… Ма-арш!..— І починає шукати правою ногою уявне стремено (Тют., Вир, 1964, 135); // у знач. ім. уя́вне, ного, с. Те, що створене уявою, в уяві. Зрештою, між уявним і дійсним завжди існуватиме якась невідповідність! (Рибак, Час.., 1960, 13).

Уя́вне число́, мат. — корінь парного степеня з від’ємного числа.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 546.