УЩЕМЛЯ́ТИ (ВЩЕМЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УЩЕМИ́ТИ (ВЩЕМИ́ТИ), млю́, ми́ш; мн. ущемля́ть; док., перех.
1. Затискувати що-небудь між чимсь; // безос. А от один чудак якийсь. Так-таки прямісінько змірив [ковбок] у щілини між двома каменями.. І тоді лише схаменувся, як ущемило його порядно. Та так порядно, що нема як уже й ворухнутися (Хотк., II, 1966, 329).
2. тільки док., перен. Викликати душевний біль; образити кого-небудь. Боже! коли б хто, а то се батько говорить. Так мене вщемив, що й хата мені ненавидна стала (Барв., Опов.., 1902, 239).
&́9671;
Ущеми́ти [за] се́рце кого — глибоко вразити, схвилювати кого-небудь. [Олеся:] Візьму книжку читати, який-небудь факт так.. ущемить за серце, що годі вже й читати: зрадливі думки галопом обгорнуть душу, і давлять її, і рвуть на шматки (Кроп., II, 1958, 267); І жура якась ущемить серце кожного, хто чує ці невидимі звуки. Стане, тихо зітхне… (Хотк., II, 1965, 55).3. перен. Завдавати кому-небудь шкоди, неприємностей, утискувати кого-небудь; обмежувати, урізувати щось. Польський уряд ущемляв матеріальні інтереси його родини (Вільде, Сестри.., 1958, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 542.