УЧТИ́ВИЙ, а, е, рідко. Чемний, ввічливий. — Чуєш, Мілечку, що за скромна дитина? — Добра і учтива дитина, — відповідає вуйко (Коб., І, 1956, 161); І гарні обоє [Катруся та Павло], хоч з лиця воду пий, і розумні та слухняні в батьків, учтиві до старших (Кучер, Прощай.., 1957, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 538.